Словник української мови (1927)/кір
| ◀ кіптяга | Словник української мови К кір |
кірець ▶ |
|
Кір, ко́ру, м. Корь. А піднялася на ноги — кір, гвіздочки та кашлі, — страшні заливні кашлі підкошували дитячі сили. Мир. I. 69. *На кір горі́ти. Раскраснеться, разрумяниться. Чорнобрива та кароока, а на обличчі — як на кір горить. Мирн. ЛНВ, 1909. I. 65.