Словник української мови (1927)/кіш
| ◀ кіхоть | Словник української мови К кіш |
кішастий ▶ |
|
Кіш, коша́, м. 1) Корзина большая стоячая для хранения муки или зерна. Ой пійду я до коша, — муки ні пилини! Нп. У сінях стоїть кіш із борошном. Г. Барв. 435. 2) Корзина передвижная. Держу на голові три коші з хлібом. Опат. 64. 3) Садок для рыбы в виде поставленной в воду плетеной цилиндрической корзины. Чуб. VI. 107. Хоч риби нема — нате вам кіш на рибу. Ном. № 4777. 4) Деревянный короб в мельнице над жерновами, куда высыпается зерно. Меле гречку, на кіш посипає. Чуб. VI. 153. 5) Лагерь, стоянка. Гайдамаки повертілись попід частоколом та й вернулись до коша. А кошем вони стояли тогді цілі сутки у Великих курганів. ЗОЮР. I. 252. Козаки вночі утікали і на тихому Дунаї новим кошем стали. Шевч. 6) Запорожская Сечь. Низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гірла, як свої п'ять пучок, знаю. К. ЧР. 23. Да́ти від коша́. Прогнать, отразить. Оста́ться на кошу́. Сесть как рак на мели. *До коша́ (ки́нути). Долой, вон (выбросить).