Словник української мови (1937)/барда

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
барда
Київ: Соцеквидав України, 1937

Барда́, ди́, ж. 1) Краюха хлеба. Шейк. 2) Топор особой формы. В Хотин. у. и у гуцулов: род плотницкого топора с широким лезвием. Шух. I. 87. Казала йому хату ставити без барди і сокири. Чуб. V. 819. А кедрина не калина, я сам їй тесав, що зарубав яснов бардов, як в серденько тяв. Федьк. III. 168. Ум. Барди́чка, ба́рдочка. Як затну бардичку до бука. Федьк. I. 97.