Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/бевкати

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бевкати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бе́вкати, каю, єш, гл. 1) Звонить раздельно в один колокол. Ходім до церкви, бо вже почали бевкати. 2) Пороть дичь, говорить чепуху. Чорт зна, що ти бевкаєш.