Словник української мови (1937)/бендюга

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бендюга
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бендю́га́, ги, ж. 1) Бендю́га = Ломака = Дрюк. Як схопилась буря, так я бендюгу виламав та давай скоріше хату вкривати. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. 2) Бревно, посредством которого ветряная мельница поворачивается. Харьк. (Залюбовск.). 3) Каждая из жердей, которые кладут на воз для укладки на них снопов: две вдоль, а две поперек. Харьк. у. 4) Мн. Бендюги́. Род простой повозки, ломовые роспуски. Шейк.