Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/бехати

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бехати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бе́хати, хаю, єш, одн. в. бе́хнути, ну, неш, гл. Делать что-нибудь с шумом: стучать, падать, бить, стукнуть, упасть, ударить. Кого по пиці бехає, кого у груди тасує. Кв. Так і бехнув з горища. Мнж. 113.