Словник української мови (1937)/бияк
| ◀ биючий | Словник української мови Б бияк |
бі ▶ |
|
Бия́к, ка́, м. 1) Большой молот, служащий для пробивания мельничных каменьев, для раскалывания дерева и пр. Бияком дуби в лісі тощо б'ють. Черк. у. 2) = Бич 2. Ой бияк черешневий, капиця залізна; як мя попер мужик ціпом, аж мі шкура злізла. Чуб. V. 1081. Ум. Биячок. Ув. Биячи́сько.