Словник української мови (1937)/блудити
| ◀ блудець | Словник української мови Б блудити |
блудитися ▶ |
|
Блуди́ти, джу́, диш, гл. 1) Блуждать; сбиваться с пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Мет. 17. Ми блудили цілий ліс. Харьк. у. 2) Заблуждаться, ошибаться. Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби. Чуб. V. 137. 3) — слова́ми. Говорить, не сознавая что; бредить. Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш. Мет. 78. Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре. Каменец. у.