Словник української мови (1937)/брязнути
Зовнішній вигляд
◀ брязкучий | Словник української мови Б брязнути |
брязок ▶ |
|
Бря́знути, ну, неш, гл. Одн. в. от брязкати. 1) Зазвенеть, звякнуть. Брязнули ключі од комори йдучи. Нп. Здорова була, дівчинонько! — як на струні брязнуло обік мене. МВ. (О. 1862. III. 54). Брязнув гаманом на стіл. Г. Барв. 211. Ось і у всі дзвони брязнули. Г. Барв. 158. 2) Упасть, ударяясь оземь. Горщик як брязне об піл. Г. Барв. 225. Мати зробилась як крейда біла, так і брязнула об землю. Г. Барв. 402—403. На яку коняку не покладе руку, вона з усіх чотирьох і брязне. Мнж. 22. 3) Ударить. Брязнула невістку по зубах. НВолын. у.