Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/бунчук

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бунчук
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бунчу́к, ка, м. Один из знаков гетманского достоинства: древко с металлическим яблоком на конце, под которым свешивался лошадиный хвост. Козаки добре зробили: бунчук, булаву положили, Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили. Мет. 398. Бунчуко́м, бунчука́ стоя́ти. Стоять вертикально? Ого, напрутив! так бунчуком (бунчука) і стоїть. Ном. № 13958.