Словник української мови (1937)/бунчуковий

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бунчуковий
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бунчуко́вий, а, е. 1) Относящийся к бунчуку. 2) — това́риш. Почетное звание, которым сначала украинские гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковников, а позже, с половины XVIII в., это звание стали получать, при выходе в отставку, полковники и чины полковой старшини. Б. товариші сопровождали гетмана в походе, находясь під його бунчуком. Иногда сокращенно, без существительного: Бувають військові, значкові, і сотники, і бунчукові. Котл. Ен. III. 67.