Словник української мови (1937)/білувати

by Борис Грінченко

◀ білування

Словник української мови Борис Грінченко Б білувати

білуватий ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Білува́ти, лу́ю, єш, гл. 1) Снимать кожу с убитого животного. Наймит козла… білував. Рудч. Ск. II. 150. Зарізав чоловік ягня, тількищо зібравсь білувати. Мнж. 134. 2) Белить (стену). Ми ще хати не білували, тільки посіркували. Новомоск. у. (Залюбовск.).