Словник української мови (1937)/вергати

by Борис Грінченко

◀ вергання

Словник української мови Борис Грінченко В вергати

вергатися ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Ве́ргати, гаю, єш, сов. в. ве́рг(ну)ти, ну, неш, гл. 1) Бросать, бросить, швырять, швырнуть. Такі дуби верга, що по півтора обіймища. Рудч. Ск. II. 106. 2) Ве́ргнути очи́ма. Взглянуть. Ой шила сорочку, — покоротила, вергла очима на побратима. Гол. II. 226.