Словник української мови (1937)/вертіти

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
вертіти
Київ: Соцеквидав України, 1937

Верті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Вертеть, крутить. Вертить хвостом. Ном. № 3004. До бога далеко, а пани вертять, як хотять. Ном. № 1237. У такому ділі як не верти, треба або чорта, або жінки. Шевч. 284. 2) Сверлить. У дошці вертіти дірку. Дещо.