Словник української мови (1937)/випручувати
| ◀ випручати | Словник української мови В випручувати |
випручуватися ▶ |
|
Випру́чувати, чую, єш, сов. в. ви́пручати, чаю, єш, гл. Освобождать, освободить, вырвать (руку). Випручало рученята. Шевч. 101. Вытаскивать, вытащить (из плетня палку, хворостину). Собаки кинулись на нього… Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину. Мир. ХРВ. 213.