Словник української мови (1937)/відміна
| ◀ відмін | Словник української мови В відміна |
відмінити ▶ |
|
Відмі́на, ни, ж. 1) Изменение, перемена. 2) Отличие. У нас на Вкраїні… не всюди однаково говорять… не велика, воно, правда, і одміна. О. 1862. I. 70. Служки, доношуючи після своїх панів стареньку їх зобуву, пришивали до неї для одміни чорні пришви. Ном. № 7334. 3) Вариант. Є ще сім відмін сієї приказки. Ном. № 10854. 4) Выкуп. «Турчин-турчинойку, не губ мене молодойку, їде мамця відмінити, не даст в'на мі загинути». Одмінойки та й не стало: дівча гірко заплакало. АД. I. 100. 5) Уродливое дитя; урод. См. Відмінок. КС. 1883. VI. 372. Ум. Відмі́нонька.