Словник української мови (1937)/відпуст

by Борис Грінченко

◀ відпускати

Словник української мови Борис Грінченко В відпуст

відпуститель ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Ві́дпуст, ту, м. Отпущение грехов, разрешение. Хто дурневі вибачить, має сто днів відпусту. Ном. № 6212. На ві́дпуст ходи́ти. Ходить на богомолье. З дитиною на відпуст, а з лихою долею на весілля. Ном. № 8109.