Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/вірно

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
вірно
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ві́рно, нар. 1) Верно, преданно. З ким вірно люблюся, не наговорюся. Хто вірно кохає, той часто вітає. Ном. № 8757. 2) Искренно. Чого, Насте, вірно плачеш? Гол. I. 70.