Словник української мови (1937)/вітер

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
вітер
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ві́тер, тру, м. 1) Ветер. Ізза гори вітер віє, калина не спіє. Мет. 165. Із вітром могила в степу розмовляє. Шевч. 37. На ві́тер підня́ти. Приводить в чувство упавшего в обморок, вынося его на чистый воздух. Не виїхав козаченько за білії хати, як довелось дівчиноньку на вітер підняти. Нп. Пішло́ з ві́тром, за ві́тром. Пропало, пошло прахом. Ві́тер ма́є. Уже нет. Шука́й ві́тра в по́лі! Напрасно будешь искать, не найдешь. Іди́ по три вітри́. Ступай к чорту. Жене́, як ді́дько вітри́. Летит, как бешеный. Ном. №11428. Ум. Вітре́ць, ві́тречко, ві́трик, ві́тронько. ХС. II. 196. 2) = Ятір. Kolb. I. 73.