Словник української мови (1937)/ганчувати

by Борис Грінченко

◀ ганчір'яччя

Словник української мови Борис Грінченко Г ганчувати

ганьба ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Ганчува́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Браковать, находить недостатки. Котра дівчина вередує з женихами, ганчує та плаче, то з неї отак сміються. Уман. у. 2) Иметь изъян, порок, недостаток. Ганчує на ногу кобила. Канев. у.