Словник української мови (1937)/ганьба
| ◀ ганчувати | Словник української мови Г ганьба |
ганьбити ▶ |
|
Ганьба́, би́, ж. 1) Позор, бесчестие, стыд, поругание. Ганьбою не візьмеш, так силою діймеш. Ном. № 3892. 2) Порицание. Тим тільки ганьба йому, що іноді чарку вип'є. Лебед. Ганьбу́ да́ти — кому. Выразить порицарие. Ном. № 6820. Я парубку ганьби не даю. МВ. II. 125. Ні хвали, ані ганьби я не сплітаю твоїй пустині. Шевч. 441.