Словник української мови (1937)/головатий
| ◀ головатень | Словник української мови Г головатий |
головатиця ▶ |
|
Голова́тий, а, е. 1) С большой головой, головастый. Такий здоровенний, головатий, банькатий, з закорюченим носом. Стор. МПр. 156. Чужі діти череваті й головаті і багацько їдять, а вже мої — як паненята. Ном. № 9240. 2) О растениях: с большой головкой, кочнем. Капуста головата. Ном. № 261. (Мак) поріс такий головатий. Рудч. Ск. I. 52. 3) Умный, разумный. Рудч. Ск. II. 198. Козарлюга дуже ручий, жвавий, головатий. Мкр. Н. 30. 4) — ба́тько, -та ма́ти. См. Батько, мати. 5) — круг. Гончарный круг известной конструкции. См. Круг 11. Вас. 179.