Словник української мови (1937)/гонор

by Борис Грінченко

◀ гоном гнати

Словник української мови Борис Грінченко Г гонор

гонористий ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Го́нор, ру, м. 1) Самолюбие, гонор. Рудч. Ск. II. 203. Шляхтич за гонор уха рішився. Ном. № 4211. 2) Честь, почет. Служить Семен, служить, а гонору йому все таки нема. О. 1861. XI. 30. Доп'явшись до високих титулів та великих гонорів. К. ХП. 125.