Словник української мови (1937)/горіти
| ◀ горіський | Словник української мови Г горіти |
горітися ▶ |
|
Горі́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Гореть. Без підпалу й дрова не горять. Ном. № 3298. Гори́ть, як сліпи́й ди́виться, — совсем не горит. Ном. № 7566. Як мо́кре гори́ть. Плохо, вяло идет работа, дело. Ном. № 10909. Шку́ра гори́ть (на кому). Горячий, непоседливый (кто). Г. Барв. 320. 2) Быть в жару, иметь повышенную температуру (о больном). Болітимеш, горітимеш, смерті бажатимеш. Чуб. V. 186. 3) Блестеть, гореть. Погас місяць, горить сонце. Шевч. 127. Базари, де військо, як море червоне, перед бунчуками бувало горить. Шевч. 149. Надо мною з своєю божою красою гориш ти, зоренько моя. Шевч. 620. 4) Пылать желанием, сильно желать чего. До кужеля рука болить, до горілки душа горить. Нп. Черк. у. 5) Горю-горю пень. Присловье в игре в щітки. Чуб. III. 93.