Словник української мови (1937)/грунт
| ◀ грундзюватий | Словник української мови Г грунт |
грунталя ▶ |
|
Грунт, ту, м. 1) Надел, земля, участок земли; усадьба. Продав грунт вічними часами. Ном. № 14064. Ходім, де твій батьківський грунт. Рудч. Ск. II. 154. Грунта, великі маєтки збуває. АД. I. 95. Осіли на рангових або на магістратських та чернечих грунтах. К. ЧР. 198. 2) Почва. Там добрий грунт — усе як з води йде. 3) Основа, основание. Земля не може рушити з грунту свого. Чуб. I. 69. Слово — вітер, а письмо — грунт. Ном. № 10664. Ум. Гру́нтик.