Словник української мови (1937)/гуконути
Зовнішній вигляд
◀ гуком | Словник української мови Г гуконути |
гукотія ▶ |
|
Гуко́ну́ти, ну, неш, гл. То же, что и гукну́ти, но с силой. Грізно гуконув Грицько. Мир. Пов. I. 116. А чоловік з борозни: «а куди?» як гуконе! Драг. 15. Гуконула гаківниця. Мир. ХРВ. 126.