Словник української мови (1937)/гуляти
| ◀ гуляночка | Словник української мови Г гуляти |
гулятися ▶ |
|
Гуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Гулять, расхаживать, ходить, ездить где-либо. От котик і довідався, що цар з дочкою гулятиме біля річки. Рудч. Ск. По садочку я гуляю, товариша викликаю. Мет. 69. В тій галері од пристані далеко одпускали, Чорним морем далеко гуляли. Дума. Вітер віє повіває, по полю гуляє. Шевч. 8. А думка край світа по хмарі гуля. Шевч. 9. 2) Кутить, веселиться, гулять, развлекаться, пировать. От знов грошей доволі; знов коваль п'є та гуляє. Рудч. Ск. I. 65. Гуляй, дитино, поки твоя година. Ном. Козацтво гуляє, байрак гомонить. Шевч. Гу́льма гуля́ти. Гулять напропалую. 3) Быть праздным. Козак — душа правдивая, сорочки не має — коли не п'є, так нужу б'є, а все не гуляє. Ном. № 769. Роби, не лежи, не гуляй! Рудч. Ск. I. 178. Шлях не гуляє, т. е. много на нем народу. Ном. № 11390. Щоб він, гуляючи, навчив Настусю заповідь. Шевч. 4) Быть в гостях, развлекаться в гостях. Рудч. Ск. I. 82. То оце вже ви й додому? гуляйте в нас іще. Черниг. Гуляйте! — Гуляли б, та хліба не брали. (Шутка.) Ном. № 11876. 5) Играть (в различные игры). Вони… гуляють у карти. Рудч. Ск. I. 107. Гуляють у тісної баби. Рудч. Ск. I. 199. 6) Танцовать. О. 1862. IV. 25. Він як заграв на ту дудку, то увесь товар і я гуляли до самого вечора. Грин. II. 82. 7) О животных: быть в периоде случки, бегаться. Наша корова тепер саме гуляє. Полт.