Словник української мови (1937)/гучно
| ◀ гучніти | Словник української мови Г гучно |
гучок ▶ |
|
Гу́чно, нар. Звонко, громко, шумно. Ком. Р. II. 27. Говорить гучно. МВ. (О. 1862. III. 72). Разом усі гучно рушили. Г. Барв. 205.
| ◀ гучніти | Словник української мови Борис Грінченко Г гучно |
гучок ▶ |
|
Словник української мови — Г
гучно
Борис Грінченко
1937
Гу́чно, нар. Звонко, громко, шумно. Ком. Р. II. 27. Говорить гучно. МВ. (О. 1862. III. 72). Разом усі гучно рушили. Г. Барв. 205.