Словник української мови (1937)/двійло
Зовнішній вигляд
◀ двійко | Словник української мови Д двійло |
двійловий ▶ |
|
Дві́йло, ла, с. 1) Бревно, употребляемое при запряжке двух или трех пар волов вдоль; им соединяются ярма соседних пар. ЗОЮР. I. 76. 2) Железо у сохи с двойным острием.