Словник української мови (1937)/дешпіт

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дешпіт
Київ: Соцеквидав України, 1937

Де́шпіт, поту, м. Дебош, скандал. Удався моторний на всякий дешпіт. Полт. Аби йому погуляти та поспівати, наробити дешпоту. Мир. ХРВ. 348.