Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дивний

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дивний
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ди́вний, а, е. 1) Удивительный, дивный, чудный. Скажу я тобі диво дивноє, що о Петрі Дунай замерзав. Чуб. III. 317. 2) Странный. Дивний чоловік Хведь! Чи він планетник, бог його знає. Каменец. у. То представиться Алкану-пашаті, трапезонському княжаті, молодому паняті, сон дивен, барзо дивен на прочуд. Макс. (1849). 33. Ум. Дивне́нький, дивне́сенький. Приснився мені сон дивненький, що приїхав мій миленький. Чуб. V. 3. Приснився козакові дивнесенький сон. Млр. л. сб. 212.