Словник української мови (1937)/диво

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
диво
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ди́во, ва, с. 1) Диво, чудо; странное, удивительное или редкое явление. Кільки світа, тільки й дива. Ном. № 2385. Такі дива руками його робляться. Єв. Мр. VI. 2. Таку пісню чорнобрива в степу заспівала: зілля дива наробило — тополею стала. Шевч. 18. Велике диво — опеньки! Ном. № 5536. Там дива такого на ярмарку, що й за тиждень не передивишся. Лебедин. у. Ди́во! Удивительно! Диво, що добре вбрався, коли такий багач! На ди́во. На диво, на удивление. На диво була в Череваня дочка. К. ЧР. 48. Не в ди́во. Не в диковину. Твоє пиво та й не в диво, дивні мені слова твої. Лавр. 111. Ди́вом дивува́тися. Сильно удивляться, изумляться. Драг. 3. То тоді то у городі у Лебедені царі і князі великим всі дивом дивували. Макс. (1849). 88. То всі тоді козаки дивом дивували, що по якому Чорному морю, по бистрій хвилі потопали, ані одного козака змежи війська не втеряли. Макс. (1849). 52. 2) Род хоровода. Грин. III. 114. Ум. Дивце. О. 1862. X. 31.