Словник української мови (1937)/добрити
| ◀ добрина | Словник української мови Д добрити |
добритися ▶ |
|
Добри́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Задабривать. А вона вже і всміхається до його і стравою щонайкращою його добрить, так ні! сидить, насупившись, мов той сич. Змиев. у. 2) Хвалить. Тільки й добрить, що той світ, ніби вже в сьому світові нема ні добра, ні краси. МВ. I. 44. 3) Удобрять.