Словник української мови (1937)/довільний

by Борис Грінченко

◀ довікувати

Словник української мови Борис Грінченко Д довільний

довільно ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Дові́льний, а, е. 1) Довольный. Я довільний вашим словом, кохані судці. НВолын. у. 2) Доступный для пользования каждому. — «Чи можна з цієї криниці коня напоїти?» — Чому ж не можна: вода довільна. Харьк. 3) Имеющийся в достаточном количестве. Довільні дрова у нас. Харьк. у. 4) Произвольный.