Словник української мови (1937)/докоряти

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
докоряти
Київ: Соцеквидав України, 1937

Докоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. докорити, рю́, ри́ш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову як галку зняти. Мет. 390. Прийшов докорити світові за гріх. Єв. І. XVI. 8.