Словник української мови (1937)/докучати
| ◀ докучання | Словник української мови Д докучати |
докучливий ▶ |
|
Докуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. доку́чити, чу, чиш, гл. Надоедать, надоесть, докучать, докучить, досаждать, досадить. Шевч. 448. Мухи йому не докучають, бо тоді ще ніяка нужа не буває. Осн. 1862. V. А старший хлопчик лазить, голосить та докуча матері. Кв. Та вже ж мені та докучила та чужая та сторононька. Лукаш. 11. Біда докучила. Мет. 66. Я стала докучати своїй матері, щоб дала мені їсти. Рудч. Ск. I. 79. Также безлично. Чуб. V. 10. Повернусь на другий бік, абощо, бо вже докучило одним боком лежати. Рудч. Ск. II. 92.