Словник української мови (1937)/доправляти
| ◀ доправити | Словник української мови Д доправляти |
доправлятися ▶ |
|
Доправля́ти, ля́ю, єш, сов. в. допра́вити, влю, виш, гл. 1) Дослуживать, дослужить церковную службу. Піп доправив службу. 2) Допра́вити довг. Взыскать долг. 3) Доводить, довести. Одведи оцих людей та гляди мені, прямо доправ до красної дівиці — ясної зірниці. Мнж. 19.