Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/доправляти

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
доправляти
Київ: Соцеквидав України, 1937

Доправля́ти, ля́ю, єш, сов. в. допра́вити, влю, виш, гл. 1) Дослуживать, дослужить церковную службу. Піп доправив службу. 2) Допра́вити довг. Взыскать долг. 3) Доводить, довести. Одведи оцих людей та гляди мені, прямо доправ до красної дівиці — ясної зірниці. Мнж. 19.