Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/доскочити

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
доскочити
Київ: Соцеквидав України, 1937

Доско́чити, чу, чиш, гл. 1) Подпрыгнуть до, допрыгнуть. Не доскочиш, бо дуже високо. Доскоче конем до царівни (а царівна сиділа у високому терему). Грин. I. 171. Свого одбіг, чужого не доскочив. Г. Барв. 92. 2) Дойти, достигнуть. По чарці, по другій, та так може й до десятка, чи й лучче, доскочило. Грин. II. 179. 3) Достать, приобресть, взять в добычу. Отоді то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу. К. ЧР. 4. Добре, кажуть, що шовкові брови удались, хода павлина да вид королівський, — дак і козака доскочила. Осн. 1862. VIII. Вовка… живцем доскочили. К. ДС. 7.