Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дошниру

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дошниру
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дошни́ру, дошни́ря, нар. [До шниру, до шниря.] Совершенно, дочиста. Усе дошниру забрали у двір. Вона видрала зза нігтя все дошниру, все йому розказала. Полт. См. Шнир.