Словник української мови (1937)/дошниру

by Борис Грінченко

◀ дошмиги

Словник української мови Борис Грінченко Д дошниру

дошниря ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Дошни́ру, дошни́ря, нар. [До шниру, до шниря.] Совершенно, дочиста. Усе дошниру забрали у двір. Вона видрала зза нігтя все дошниру, все йому розказала. Полт. См. Шнир.