Словник української мови (1937)/дріботати
| ◀ дріботання | Словник української мови Д дріботати |
дріботун ▶ |
|
Дрібота́ти, бочу́, чеш и дріботі́ти, бочу́, ти́ш, гл. 1) Говорить очень скоро. Оце було й дивиться він на тебе і дріботить тобі, а дума певно о чімсь другім. Сим. 199. Мовчки слуха, що дріботить йому вона. Греб. 357. 2) Мелко ступать, частить ногами. Цей кінь щось не дурно ногами дрібоче. Як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! Вже й б'є тропака і дріботить. Левиц. I. 12.