Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дуга

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дуга
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дуга́, ги́, ж. Дуга — согнутая линия или согнутый дугою предмет; часть различных снарядов. Шух. I. 98, 199, 224, 225, 228, 278. Также дуга в упряжи. Ой ти старий дідуга, ізігнувся як дуга. Нп. Гне з лози дугу. Дід за дугу, а баба вже й на возі. Ном. № 5768. Ум. Ду́жка, ду́жечка.