Словник української мови (1937)/дука
| ◀ дук | Словник української мови Д дука |
дукар ▶ |
|
Ду́ка, ки, м. Князь, знатный господин, богач. ЗОЮР. I. 21. Пани й панята, дуки, княжата з'їхались труну проводжати. К. Досв. 141. Аж ніхто не радиться, не пораджається на славную Україну гуляти, тільки радяться три дуки сребраники до Насті кабачної меду да оковитої горілки підпивати: первий дука сребраника ніжинський Войтенко, а другий чернігівський Попаденко, а третій Грицько Коломієць. Мет. 383.