Словник української мови (1937)/дукат

by Борис Грінченко

◀ дукар

Словник української мови Борис Грінченко Д дукат

дукач ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Дука́т, та, м. 1) Червонец. От тобі сто дукатів. Рудч. Ск. II. 202. Набив дукатами гаман. К. МБ. III. 241. Як доживе було которий запорожець до великої старості, що воювати більш не здужає, то наб'є черес дукатами… да іде в Київ бенкетувати. К. ЧР. 84. 2) Жетон или монета, носимая женщинами на шее. Гол. Од. 22.