Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дурно

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дурно
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ду́рно, нар. 1) Даром, бесплатно, безвозмездно. Усім дівкам продає, своїй Домні дурно дає. Чуб. III. 210. 2) Напрасно, даром. Жаль мені дівчиноньки, що журиться дурно. Мет. 22. Не дурно Івася Вдовиченка кінь по степу гуляє, видно нашого первого лицаря на світі немає. Мет. 421. Ум. Дурне́нько, дурне́сенько.