Словник української мови (1937)/дурнісінько

by Борис Грінченко

◀ дурнісінький

Словник української мови Борис Грінченко Д дурнісінько

дурність ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Дурні́сінько, нар. 1) Совершенно глупо. 2) Совершенно напрасно. Так дурнісінько вилаяла мене. Харьк. 3) Совершенно даром. Утік панич, викормивши коні дурнісінько. Хата. 95. Оце помилилась, не переміряла добре різи та й нажала отій грапині дурнісінько півкопи жита. Левиц. Пов. 337.