Словник української мови (1937)/духати
| ◀ духан | Словник української мови Д духати |
духвалий ▶ |
|
Ду́хати, хаю, єш, одн. в. духну́ти, ну́, не́ш, гл. Дуть на что-нибудь, подуть, дунуть. Вітер як духнув. Рудч. Ск. II. 126. Ходім, каже, товаришу, ще до моря: хто більше води видме. — Ходім. От пішли. От Прало як духне, то чуть риби за хвоста не вхватить — аж до сухого. Рудч. Ск.