Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дівочити

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дівочити
Київ: Соцеквидав України, 1937

Діво́чити, чу, чиш, гл. = Дівувати. І я навчусь по сьомій дитині дівочити. Ном. № 5301. Св. Л. 79, 128. Ном., стр. 102. Дівочили удвох з Мариною. Каменец. у.