Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/дідич

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дідич
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ді́дич, ча, м. Помещик, владетель. Коли хочеш дідичем на Вкраїні сидіти, то перше всього вези сюди огненну бронь да сип замочок кругом будинків. Хата. 136. Отам стояв дворець красний, а в ньому роскоші, там жив дідич дуже добрий — все роздає гроші. ЗОЮР. II. 85.