Словник української мови (1937)/жалкувати
| ◀ жалкування | Словник української мови Ж жалкувати |
жалкуватися ▶ |
|
Жалкува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Сожалеть, жалеть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. ЗОЮР. II. 45. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. Левиц. I. 252. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалеть о потере кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. Рудч. Ск. I. 129. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. Кв. 287. 3) — на ко́го. Пенять, сетовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Мет. 72. Не жалкуй, куме, на бога: од квасу діти померли. Ном. № 933. 4) Жалеть, беречь. Свого доброго та не жалкувать. Ном. № 10779.