Словник української мови (1937)/жалувати
| ◀ жалування | Словник української мови Ж жалувати |
жалуватися ▶ |
|
Жа́лувати, лую, єш, гл. 1) Жалеть, сожалеть о ком, чем. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. I. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люди — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалеть кого, сострадание к кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам… приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?.. Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. II. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться к кому с заботливостью, с любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люди: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849). 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. I. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. I. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. I. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. II. 100. 4) Жалеть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. I. 57.